У дослідженні розглядаються інституційні зміни в 22 посткомуністичних країнах протягом 1990-2020 років. Метою дослідження було з’ясувати чому одні країни досягли демократії, а інші не змогли створити або зміцнити демократичні інститути і які фактори впливали на політичну стабільність у посткомуністичних країн.
Під час дослідження було зібрано і оброблено доступну статистичну інформацію про функціонування основних інститутів. Аналіз показує, що найбільш суттєві інституційні зміни спостерігалися серед недемократичних країн і тих, які потрапили в категорію гібридних політичних режимів. Корекція початково обраної форми правління свідчить на користь теорії ендогенних змін, що вказують на “залежність від обраного шляху” (path-dependency). Вплив ендогенних чинників визначає якість демократичних змін і рівень політичної стабільності в посткомуністичних країнах.
Демократичні зміни в країнах Центрально-Східній Європі були пов’язані з прихильністю до швидкого проведення реформ на ранніх етапах, а євроатлантична інтеграція лише підтримувала демократичний якість інститутів. Інституційна основа країн, які стали на шлях європейської інтеграції, була відносно стабільною протягом досліджуваного періоду і не торкалася змін системи розподілу влади. У той час як країни колишнього Радянського Союзу найчастіше вдавалися до інституційних змін і ці зміни стосувалися перерозподілу повноважень між гілками влади і продовження терміну перебування президента при владі.
Крім загального рівня демократизації країни, найбільший вплив на політичну стабільність має рівень емансипативних цінностей і вага президентської влади.
